29 квітня відбулась чергова зустріч Мовного клубу ” Діалоги українською” у Публічній бібліотеці.

Тема заняття: ” Висловлюємо емоції по-українськи. Лайка”. Говорили про особливості та походження українських лайливих слів. Розглянули вживання їх в українській літературі.

Українська мова багата не тільки на красиві слова, а й на влучні гострі фразочки, від яких стає і смішно, і грішно.

За даними мовознавців, наша лайка походить із козацьких часів, а знаменитий лист запорожців турецькому султану став взірцем добірних матюків. 

Вони насправді є не так образливими, а, скоріше, навіть курйозними. Тому сміливо можна використовувати ці словечка в своїй мові, якщо вони доречні. Звісно, перегинати палицю не потрібно, але якщо вам не вистачає цензурних слів для висловлення емоцій – чом би не послати всіх гімнюків до біса?

Українська лайка більше нагадує європейську. В її основі все, що пов’язане з дупою та дефекаціями. Існує теорія, за якою для націй, котрі виділяються своєю фізичною охайністю, найстрашніше, що може бути, – це екскременти. Назвати когось так – означає болісно нагадати про найгірше. 

Ще одна категорія української лайки пов’язана з нечистою силою. Оскільки наші предки були дуже віруючими, то найгіршим покаранням для свого опонента вони вважали послати того до чорта. Якщо щось йшло не за планом, то всьому виною був той же біс. А справді: якого дідька ми не вживаємо автентичні українські матюки?

А дарма, адже наше лихослів’я є м’якшим за звичні мати, але при цьому більш колоритним. 

Бажаємо нашим ворогам іти до дідька і хай їм грець!